Про "кіборга"-підприємця, нескінченний благодійний ярмарок та стратегічний шляхопровід, що не коштував ні копійки

(Історії успіху особистостей з Громадської Мережі «СВОЇ»)

Ілля Шполянський - автор ідеї бізнес-інкубатору для фронтовиків - розповідає, як вдалося запустити ветеранські стартапи та налагодити стійке співробітництво з місцевою владою в Миколаєві.

illya

Визитівка: Ілля Шполянський - керівник Миколаївського відділення всеукраїнської ГО «Асоціація учасників і інвалідів АТО», колишній боєць 79-ій десантної бригади, підприємець, меценат, консультант громадської мережі «Свої» в Миколаєві.

«Ще на фронті почув: «Не хочу повертатися в старе оточення - туди, де працював до війни, там і колектив мене не сприймає, і в мене життя розділилося на «до» і «після». Розумів, що відкриття власної справи може бути для когось хорошим рішенням. Почав вивчати міжнародний досвід і побачив, що не помиляюся. До того ж - не секрет, що роботодавці не дуже хочуть брати на роботу «атовців», адже є проблеми в спілкуванні, а ще ветерану надається додаткова відпустка і ця людина знов може бути мобілізована, бо лишається в резерві. Існує і проблема з формуванням позитивного образу ветерана в суспільстві (і над цим теж працюємо). Отже я знайшов однодумців, з якими почав вирішувати проблеми. Спочатку зіткнувся з недовірою – ми постійно чули, що це не потрібно і наш інкубатор не буде мати відвідувачів. Якось хлопцям довелося блокувати трибуну, щоб місцеві депутати не провалили рішення. А далі звернулися до Міжнародного фонду «Відродження», залучили тренінгову агенцію та разом з тренерами почали відпрацьовувати бізнес-ідеї наших «атовців». Потім був маленький розіграш грантів, та другий набір бізнес-інкубатору, вже профінансований облдержадміністрацією, згодом третій бізнес-інкубатор - знов з «Відродженням». А далі я зрозумів, що навчання – це добре. Але іноді не вистачає грошей. Разом з головою ОДА розробили проект з надання міні-грантів на конкурсній основі і ось вже 20 наших відвідувачів мають по 50 тисяч гривень на власну справу, а близько 30 - працюють та надихають інших. Мене особисто дуже надихають два побратима. Один з них «кіборг» - колишній захисник Донецького аеропорту, що був контужений, мав великі проблеми, а зараз бачу, як його стан поліпшується завдяки роботі. Він робить проекти з електрифікації великих об'єктів. А другий побратим мріє про те, щоб вирощувати яблуневий сад, але поки що формує будівельні бригади (хоча до фронту цим не займався), і я бачу, як народжується ще один успішний бізнесмен. Зараз ведемо перемовини щодо розвитку нашого інкубатору. Але існують ще дві унікальні речі, які виникли паралельно, як неочікуваний результат. По-перше: наша успішна співпраця з органами місцевої влади, заради якої я сам розробляю проекти документів, постійно спілкуюся с представниками влади та вивчаю досвід щодо підтримки ветеранів, який є в США. А по-друге: в Миколаєві не існує суперництва та конфліктів в середовищі фронтовиків, діє один спільний ветеранський рух».

Леся Качурова розповідає про колективний успіх зі створення благодійного книжкового ярмарку, який став традицією та частиною культурного життя Івано-Франківська.

леся1

Визитівка: Леся Качурова (на фото друга зліва) - керівник ГО “Громадська ініціатива Галичини”, яка за роки війни передала в АТО близько 50 автомобілів і 200 тонн гуманітарної допомоги, організаторка благодійних аукціонів, одна із засновників проекту «Книга добра», консультант з питань активності Громадської мережі «СВОЇ» в м. Івано-Франківськ.
«Це була важка осінь 2014-го… Війна… Втрати… Ніхто точно не розумів, коли це закінчиться, але мали надію, що скоро. Бійці боронили Україну, а ми на мирній території розуміли, що наша допомога їм дуже потрібна. Люди збирали кошти, продавали вироби, зроблені власноруч, проводили різноманітні майстер-класи, а всі виручені кошти віддавали фронту. У нашого волонтера Ольги Нечведи виникла ідея продавати на таких ярмарках книжки, які ми зібрали серед своїх знайомих. У центрі Івано-Франківська розклали стіл, поставили буржуйку та заварювали чай, бо пора була доволі холодна. Спочатку брали участь у загальних волонтерських ярмарках з одним столиком, на якому було близько сотні книжок. Але поступово їхня кількість збільшувалась, літературу приносили небайдужі з власних бібліотек. Тому почали виходити на такі акції кожної суботи та неділі. Столів вже було дев’ять, книжок на них – близько тисячі. Нам дзвонили люди і привозили книжки самостійно, хтось приносив по декілька екземплярів прямо на ярмарок та купував замість них інші книги… Взагалі, наші покупці – це окрема тема, про них можна говорити дуже довго. Приходили викладачі, робітники, професори, студенти, жебраки... Серед них були постійні відвідувачі, котрі хвилювались, якщо якогось дня нас не було. З часом ми придбали намет. Книжковий ярмарок став невід’ємною частиною міста. І все це завдяки Наталії Думенко, яка координувала роботу, домовлялась із людьми, котрі нам допомагали, незважаючи на те, яка погода, робочий, чи вихідний день… Книжковий ярмарок допомагав військовим чотири роки, але потреба у цій допомозі суттєво зменшилась, а люди продовжили приносити книжки. Зараз всі виручені від продажу кошти передаємо на лікування онкохворих діток з Івано-Франківська та онкогематологічного відділення Івано-Франківської обласної дитячої лікарні. …10-річному Станіславові Фармузі, сину ветерана АТО Андрія Фармуги, в якого виявили гострий лейкоз, зібрали понад 30 тисяч доларів, проте говорити скільки ще потрібно грошей, аби побороти рак, зарано. Так само навіть приблизно неможливо назвати кількість проданих за ці роки книжок, адже їх вдалося зібрати дуже, дуже багато. Зараз ярмарок поступово переміщується у всесвітню мережу Інтернет. Створений каталог книжок з фото і описом. І це заслуга багатьох тих дівчат та хлопців, що проводять вихідні на Книжковому Ярмарку. Це заслуга всіх жителів нашого краю, які іноді діляться останнім».

Віталій Шведов розповідає, як без жодної копійки державних грошей вдалося відновити стратегічний міст, підірваний бойовиками в червні 2014го.

 shvedov

Визитівка: Віталій Шведов – голова ГО «Фонд правової ініціативи», доброволець АТО, колишній радник кількох луганських «губернаторів», керував військово-цивільною адміністрацією в м. Лисичанськ, Новодружеськ та Привілля, очолює консультаційний центр Мережі «Свої» в Луганській області.

«Шляхопровід між Лисичанськом та Рубіжним підірвали «ЛНРівці» влітку 2014го, під час звільнення Лисичанська. Ми вибили бойовиків, але Лисичанськ зазнав значних руйнувань і питання мосту було чи не найголовнішим для  життєдіяльності Лисичанська, Новодружеська, Привілля та Рубіжного. Органи місцевої влади на той час взагалі були відсутні, навкруги панував хаос, займатися відновленням не було кому. Тому голова АТО на Луганщині Ігор Воронченко назначив мене уповноваженим керівника штабу АТО в Лисичанську з 24 липня 2014 р… Тож довелося керувати - збирати, як то кажуть, з миру по нитці. Завод ЖБІ дав бетон, частину якого проплатили з «Лисичанськвугілля», а частину нам просто подарували. Шахтарі розчистили завали з дерев та сміття, місцеві пивзаводи - Кремінський та Лисичанський – забезпечили паливом. А хлопці з Сумщини, з інженерного підрозділу Міжрегіонального центру швидкого реагування  МНС під керівництвом Сергія Біляєва взялися до роботи. І все це оперативно та на добровольчих засадах. До речі, я теж зарплати не отримував. Вже 4 вересня 2014 року закінчили роботу, і на той момент це був єдиний повністю відновлений міст в зоні АТО, до того ж відновлений в найкоротші терміни. Але найцікавіше почалося потім: до нас завітав зам.міністра, і на великій нараді всі почали скаржитися - там моста немає і там немає також, так само немає й фінансування. Встаю і кажу: «А у мене в Лисичанську ситуація навпаки: міст зробили, рух відновили, а проекту досі немає». Запропонував створити комісію та прийняти міст, або зробити вигляд, що він ніби і не був зруйнований. Через три роки провели офіційно його капітальну реконструкцію, відновлення кількох опор і асфальтове покриття коштувало 12,5 млн. грн. Ми ж не витратили жодної державної копійки. У важкий для країни час гірники,  підприємці та військові з розумінням поставилися до ситуації, та разом, почали «зализувати рани».

Читайте першу частину наших Історій за посиланням: https://svoyi.org/statti/183-pro-gollivudski-posmishki-kolishnikh-polonenikh-kurban-bajram-v-chervonij-zoni-i-gordist-rivnenskikh-kozachat

Записала Тетяна Заровна.

(Далі буде…)